Закон визначає статус осіб, депортованих за національною ознакою, встановлює гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб.

Встановлюється також, що депортованою особою визнається особа, яка набула громадянство України і належить до:

осіб кримськотатарського народу, представників інших національностей (громадян колишнього СРСР), які були насильницьки переселені за національною ознакою на спецпоселення згідно з рішенням органів державної влади колишнього СРСР або союзних республік з місць постійного проживання, що є територією сучасної України;

осіб (громадян колишнього СРСР), які були примусово направлені на спецпоселення до членів своїх сімей після закінчення військової служби, повернення з евакуації, відбуття примусових робіт, покарання тощо;

осіб (громадян колишнього СРСР), які на момент депортацій перебували за межами місць постійного проживання (на військовій службі, в евакуації, на примусових роботах, у місцях позбавлення волі тощо), але на які згодом були поширені обмеження прав і свобод за національною ознакою, у тому числі заборона на повернення і проживання в місцях постійного проживання;

осіб, які народилися в сім'ях депортованих осіб до моменту їх повернення в місця постійного проживання, але не пізніше набрання чинності цим Законом.

Закон містить також норму, відповідно до якої надання та позбавлення статусу депортованої особи здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.