Шановні друзі!

Шановні Шевченківські лауреати!

Рівно двісті та ще один рік як Господь послав Україні одну із найбільш величних постатей в нашому більше ніж тисячолітньому літописі.

Вітаю вас і всю країну зі справді національним святом – Днем народження «праотця» модерної української нації, який неначе розбудив багатомільйонний народ від кількасотлітнього летаргійного напівзабуття.

Недарма імперія так його боялася і так боялася цього дня, що тривалий час не дозволяла або перешкоджала його святкувати. І також зрозуміло, чому Кобзар для нас, українців, став найважливішою після Біблії книгою.

«Шевченко завжди буде силою, що змушуватиме рости", – цілком слушно казав Євген Маланюк, український мислитель першої половини минулого століття.

«Феномен Шевченка, – писав в свою чергу Євген Сверстюк, який пішов від нас лише три місяці тому, – відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять».

Не дивно, що і під час Революції Гідності теж постало Шевченкове Слово. "Борітеся – поборете! Вам Бог помагає!", – лунало над Майданом. Ця настанова звучить і сьогодні, коли здійснюється воєнна агресія проти нашої держави.

Немає такого періоду і такої події в новітній історії України, де б Тарас не був зі своїм народом. І сьогодні, в час національного оновлення, в час героїчної боротьби Українського народу за незалежність, територіальну цілісність та суверенітет, Шевченко та його Слово є для нас опорою і натхненням. Нам потрібно щодня дослухатися до нього, адже саме на нас з вами покладено велику відповідальність перед народом, державою і часом.

На моє переконання, щоб вести дієву боротьбу з агресором, утверджувати незалежність, маємо виробити ефективну модель культурної політики. Саме культура стане найпершою гарантією єдності України, буде нашою зброєю у протистоянні спробам розмивання національної ідентичності. В ній розвиваються нові, невідомі раніше процеси, вона виходить з музеїв і майстерень на площі і в окопи. Новітню українську культуру творять «мистецькі сотні» і активісти в соціальних мережах – нове явище, яке на сьогоднішній день дуже чітко відображає ті процеси, які зараз відбуваються в країні. Буде дуже важливо, щоб ми побачили і підтримали їх. Переконаний, що модерна культурна політика стане і зброєю для перемоги над ворогом, і інструментом реформ, тому недарма вона включена важливим розділом до Стратегії сталого розвитку "Україна –2020".

Шановні друзі!

Складаю слова шани цьогорічним лауреатам Шевченківської премії – найвищої національної та найпочеснішої премії. Ви здійснили вагомий внесок у розвиток та популяризацію національної культури, її інтеграцію у європейський культурний простір. Гідність, мужність і жертовність – ці одвічні національні чесноти притаманні героям літературних і мистецьких творів, автори яких отримують сьогодні високе визнання й високу нагороду.

Це поет Юрій Буряк, який у книзі лірики "Не мертве море" осмислив здобутки багатьох поколінь українців впродовж століть. Сподіваюся, його поезія – і для дня прийдешнього.

Художника Миколу Компанця називають класиком вітчизняної книжкової графіки. Він створив неповторні графічні образи до творів Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Лесі України, Миколи Гоголя.

Костянтин Москалець – письменник та літературний критик, в книзі "Сполохи" самобутньо розкриває творчість Василя Стуса, Оксани Забужко та інших видатних письменників.

Наша Шевченкіана поповнилась створенням образу Тараса Шевченка у виконанні Петра Панчука. Завдяки його визначному акторському таланту та праці перед нами постає образ людини-творця, яка велінням Божим стала Пророком для всього народу.

Бажаю вам, шановні лауреати, і всім присутнім здоров'я та миру. Ми і раніше бажали миру, але зараз наше ставлення до такого побажання зовсім інше. Мир Україні потрібен, як повітря, ми є мирною нацією. Але ми будемо боронити свою державу і захищати нашу незалежність, нашу волю, демократію. Але ми прагнемо миру. І я від щирого серця бажаю миру всім нам та Україні. Бажаю також невтомної наснаги до творчості та успіхів у розбудові незалежної соборної України, бо саме соборність для нас є найціннішим здобутком.

Перш ніж перейти до церемонії вручення нагороди, хочу повідомити, що мені сподобалась ініціатива поетичного радіо-марафону, який називається "Шевченко мобілізує!". Його проводить Національна радіокомпанія України. Якщо дозволите – маленьку генеральну репетицію для участі в цьому марафоні. Я вибрав для цього вірш «Молитва», вірш від 27 травня 1860 року.

Злоначинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Ці слова лишаються актуальними і через 155 років після написання.

Російські спецслужби без упину працюють над дестабілізацією обстановки в Україні, щоб зовнішню агресію посилити потужною внутрішньою дестабілізацію, розбратом, сваркою – і взяти нас з вами голими руками.

Тому цей Тарасів вірш є для нас дороговказом; тому і прошу щодня Всевишнього послати нам єдність, і ті самі братолюбіє та єдиномисліє. Щоб не прийшлося нам потім бідкатися словами великого нашого гетьмана Івана Мазепи: «През незгоду всі пропали. Самі себе звоювали».

Уроки історії для того нам і даються, щоб ми робили з них висновки. Україна є понад усе. Перемога буде з нами. Ми переможемо з мудрими Шевченківськими словами.

Слава Україні!