Портал в режимі тестування та наповнення
Стаття "Українська революція 1917-1921 рр."
Опубліковано 20 грудня 2018 року о 14:25

УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1917—1921 — суспільно-політ. явище історії України модерного часу, яке стало логічним завершенням розвитку укр. національно-визвол. руху 19 ст. і водночас визначило характер перебігу укр. історії 20 ст., зокрема розвиток укр. націоналізму, нац. самосвідомості, націо- та державотворення, пришвидшило процес формування нації української, привело до відновлення укр. д‑ви.

Утвердження в сучасній істор. літературі цього терміна — «Українська революція» — не є новацією. Події 1917—1920/1921—1923 саме як Укр. революцію розглядали її творці та перші історіографи М.Грушевський, В.Винниченко, П.Христюк, Д.Дорошенко та ін. Варто зазначити, що така назва була вживана у 1920‑х рр. і в історіографії УСРР (В.Затонський, А.Річицький, М.Скрипник, М.І.Яворський). При цьому У.р. розглядалася виключно в контексті Жовтневої революції. З посиленням класового підходу в методології рад. істор. науки цей термін був замінений іншим — «революція на Вкраїні», який був покликаний дезавуювати вказівку на нац. зміст революц. подій.

У сучасній історіографії також широко вживається поняття «українські національно-визвольні змагання», привнесене з діаспорної літератури. Змістовно воно близьке до терміна «Українська революція» і нерідко використовується як синонімічний замінник. Хоча, на наш погляд, дефініція «Українська революція» має обґрунтованішу визначеність, критерії, типологію.

Усталений у новітній вітчизн. історіографії термін «Українська революція» зустрічає й певні заперечення, особливо з боку рос. дослідників, які стверджують, що не було якоїсь окремої чи особливої «української революції», а відбувався процес розпаду і реорганізації соціально-екон. і етнічних структур колишніх Рос. та Австро-Угор. імперій. Сучасна укр. історіографія зовсім не заперечує розгляд подій У.р. в контексті загальнорос. революц. процесу, особливо на його початках. Ще М.Грушевський, підсумовуючи її національно-демократ. етап, писав: «Наша українська революція, на жаль, не розвивалася самостійно, вона весь час мусіла маршувати з конвульсійними рухами і киданнями революції російської, хаотичної, страшної. Російська революція потягнула нас через кров, через руїни, через огонь». Він вважав, що саме «очищення огнем» більшовицької експансії і звільнило Україну від «песького обов’язку» перед Москвою.

Системні дослідження вітчизн. учених переконливо доводять, що породжена розпадом рос. імперського організму У.р. у процесі розвитку набула виразних самодостатніх форм, перетворившись на феноменальне явище 20 ст., яке залишило глибокий слід у минулому укр. народу і слугувало джерелом державницьких домагань кількох поколінь українців.

У.р. була спричинена рядом факторів, насамперед колективним прагненням народу позбутися глибинних соціальних деформацій, яких укр. сусп‑во зазнало внаслідок територіального поділу укр. земель між Рос. та Австро-Угор. імперіями у 18 ст., і ксенофобської антиукр. політики рос. самодержавства, спрямованої з 2‑ї пол. 19 ст. на асиміляцію українців. Ця революція належить до типу національно-демократичних із сильно вираженим соціальним компонентом. Найбільш характерними її ознаками були національно-визвол. боротьба, творення незалежної нац. державності, формування модерної нації, а також аграрна революція. Каталізатором революції стала Перша світова війна, яка відбувалась під гаслами «права націй на самовизначення» і привела до розпаду не лише Російської, а й Австро-Угор. та Осман. імперій.

На поч. 20 ст. українці залишалися пригнобленим, структурно неповним народом, який утратив (наприкінці 18 ст.) власну станову еліту, отже довший час перебував у пониженому нац. становищі. В Рос. імперії українці не мали навіть статусу інородців, а розглядалися як одна з гілок єдиного рос. народу.

Гострота і своєрідність аграрної проблеми (сел. малоземелля та присутність в Україні великого числа рос., польс. поміщиків та євреїв-орендаторів) поєднували нац. рух із соціальним. Тісне переплетіння національного і соціального надає У.р. певну парадигмальну первинність, яка згодом була в різних формах відтворена у багатьох революціях 20 ст.

Ідеологія революції сформувалася на базі заг. європ. демократ. цінностей та визнання права нації на самовизначення. Носієм цієї ідеології була укр. інтелігенція (див. Інтелігенція українська).

Особливістю революції, яка наклалася на її хід і негативно вплинула на кінцевий результат, було насамперед українсько-рос. протистояння. Українцям довелося виборювати права у змаганні з рос. політ. силами різного соціального спрямування, які, проте, одностайно мислили категоріями «единой и неделимой» Росії. В ході революції відбулося кілька російсько-укр. війн, як з «червоною», так і з «білою» Росією. Треба відзначити й ін. несприятливі зовнішньополіт. обставини, які супроводжували У.р. Має братися до уваги геополіт. фактор, насамперед зумовленість долі У.р. та державності підсумками I світ. війни. Не отримавши від д‑в Антанти (передусім Франції) підтримки у боротьбі з більшовицькою агресією на поч. 1918, влада Української Народної Республіки змушена була підписати в лютому 1918 Берестейський мирний договір з д‑вами Четверного союзу. Згодом ця обставина стала непереборним бар’єром у стосунках УНР з Антантою. В результаті у планах д‑в-переможниць щодо повоєнного переустрою Європи Україна не розглядалася як самостійне держ. утворення. На поч. 1920‑х рр. територія України була поділена між більшовицькою Росією, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Поряд із несприятливими зовн. чинниками були і внутрішні. Україна на поч. 20 ст. була переважно селянською, укр. селяни складали переважну більшість її населення. Селяни були у своїй масі малописьменні та недостатньо перейняті нац. свідомістю, сприймали нац. ідею не через прагнення суверенного держ. життя, а як один зі шляхів самозабезпечення землею, через радикальний поділ поміщицької власності.

По-друге, носій модерної нац. ідентичності, молода укр. еліта — інтелігенція, перебувала у процесі власного становлення, була малочисельною і залишалася ще тісно прив’язаною до селянства, оскільки у більшості походила із села (діти селян, сільс. священиків, учителів та ін.). Її нац. свідомість виростала з укр. сел. стихії, а вирішення соціальних проблем села становило важливу частину політ. світогляду, до того ж досить сильно детермінованого рос. революц. рухом. Абсолютна більшість укр. інтелігенції була перейнята народницькою (див. Народники) та соціаліст. ідеологією, у світлі чого нац. д‑ва уявлялась не кінцевою метою, а радше необхідним засобом вирішення соціальних проблем. В укр. суспільно-політ. думці кінця 19 — поч. 20 ст. домінували соціаліст. та федеративно-автономістичні погляди. Державницька, самостійницька ідея, хоч і була вже сформульована, не набула ні теор. завершеності, ні масового поширення на відміну від радикальних соціальних гасел. Зародження та нелегальна діяльність укр. політ. партій стали вагомою передумовою революції.

Розглядаючи особливості У.р., важливо згадати про ключову роль міст у житті модерного сусп‑ва. На поч. 20 ст. русифікаторська політика і фактична заборона вільного розвитку укр. к‑ри зробили міста України русифікованими, укр. життя в містах мало латентні чи маргінальні форми.

За роки революції укр. влада не спромоглася закріпитися на досить тривалий час у жодному з великих чи середніх пром. центрів України: Армія Української Народної Республіки не раз змушена була залишати Київ, Харків, Катеринослав (див. Дніпропетровськ), Одесу, Полтаву, Вінницю, Житомир. Отже, міста виявилися нейтральними чи упередженими щодо укр. руху, це змушувало його тісніше прив’язуватись до села, а одночасно шукати зовнішньополіт. та військ. підтримку у боротьбі з «червоною» та «білою» Росією (Австро-німецьких військ контроль над територією України 1918, Антанти військова присутність на півдні України 1918—1919, Варшавський договір 1920).

У.р., як і будь-яке явище, має власний історично-часовий простір, початок і кінець, тобто певні хронологічні рамки. Навколо їх визначення вже тривалий час точаться дискусії. Якщо за нижню межу більшість дослідників вважає перші числа березня 1917, то верхня — має розкид від 1919 до 1923. Найпоширенішою в сучасній укр. історіографії є думка, що це був 1921. Її прихильники вважають, що попри втрату наприкінці 1920 державності революц. потенціал укр. народу не був вичерпаний. Це виявлялося в масовому антирад. повстанському русі, збройних акціях військ. формувань та дипломатичних зусиллях колиш. УНР. Цілком очевидно, що верхня межа У.р. як процес, що затухав, не має чіткої часової прив’язки, насамперед це стосується процесів, пов’язаних із революц. змінами у масовій свідомості. В серед. 1920‑х рр. органи ДПУ УСРР фіксували численні спалахи пропетлюрівських настроїв та очікувань серед населення. У 2‑й пол. 1920‑х рр. в Україні розгорнулася масштабна дискусія про подальший напрям розвитку укр. к‑ри. Зміст дискусії був яскраво висловлений гаслом «Геть від Москви!», сформульованим М.Хвильовим. Дискусія була прямим наслідком революц. подій.

З визначенням хронологічних меж доби У.р. тісно пов’язана проблема її періодизації. Вона має макро- і мікрорівні, які відповідають певним етапам і періодам. Критерієм виділення перших виступають кардинальні злами у перебігу революції, які суттєво змінювали її характер, визначально впливали на моделі держ. утворень. У ході У.р. рельєфно виділяються 3 етапи. 1‑й — пов’язаний із функціонуванням Української Центральної Ради і УНР (березень 1917 — квітень 1918). 2‑й — від держ. перевороту 29 квітня і до падіння гетьман. правління 14 грудня 1918. 3‑й — із приходом до влади Директорії УНР у середині грудня 1918 й через низку трансформацій держ. влади до кінця 1920 і далі до окремих проявів у 1921.

У.р. проходила в розвитку окремі періоди, межі яких позначені сутнісними змінами і відображають певні зрушення в її поступі. Маркерні віхи 3‑го етапу, навпаки, позначені деградацією революц. процесу, поглибленням його внутр. суперечностей, адекватним відбиттям їх на стані нац. державотворення.

Каталізатором і визначальною умовою вибуху революції стала I світ. війна, яка не лише виснажила матеріальні ресурси, вкрай загострила соціально-екон. становище, а й водночас прискорила зростання нац. самосвідомості. Саме ця обставина забезпечила початок і бурхливий розвиток У.р. Її гол. завдання полягало в ліквідації ганебного стану, в якому перебували українці в Рос. імперії, а також створенні сприятливих умов для нац. та соціальної модернізації укр. сусп‑ва. Помилково вважати, що це завдання виконала Російська революція 1917—1918, ліквідувавши в лютому 1917 самодерж. режим.

На першому етапі розвитку революції домінуючу роль відігравали національно-визвол. процеси. 7 квітня 1917 в Києві була створена Укр. Центр. Рада, яка проголосила курс на здобуття національно-територіальної автономії, тобто відновлення форм укр. державності у федеративному зв’язку з демократ. Росією. Складний шлях до здобуття автономії був позначений боротьбою і компромісами з Тимчасовим урядом.

Найяскравіше він виявився через проголошення I, II та III Універсалів УЦР. III Універсал (7 листопада 1917) декларував створення Укр. Нар. Республіки. В ході революції укр. еліта, усвідомивши актуальність і визначальність національно-держ. ідеї, відкинула гасла автономії та федерації, замінила їх гаслом суверенної Укр. д‑ви. 11 січня 1918 IV Універсалом УЦР проголосила повну незалежність УНР.

Державотворчі прагнення були характерною рисою У.р. За її час було випробувано кілька моделей нац. державності: демократична (УНР), консервативна (Українська Держава гетьмана П.Скоропадського), ліводемократична (УНР доби Директорії), ліберально-демократична (Західноукраїнська Народна Республіка), проте жодну з цих моделей не вдалося реалізувати повною мірою.

Наголошуючи на національно-демократ., нар. характері розвитку революції, варто зазначити, що Укр. гетьман. д‑ва важко вписується в це визначення. Поставши як альтернатива парламентській за формою, демократичній за ідейним спрямуванням УНР, гетьманат функціонував як авторитарно-бюрократичний режим із близькими до диктаторських повноваженнями глави д‑ви та істотними обмеженнями демократ. свобод. По відношенню до попереднього національно-демократ. етапу це була антитеза чи спроба його заперечення. З огляду на консервативно-ліберальний характер реформ П.Скоропадського дехто з дослідників кваліфікує цю добу як консервативну революцію. Зустрічаються й оцінки повстання проти правління П.Скоропадського як антигетьман. революції. Попри неорганічність гетьман. етапу і реставраційний характер у соціально-екон. плані все ж немає достатніх підстав виключати його з контексту У.р.

Поновлення національно-демократ. змісту У.р. восени 1918 було пов’язане з новим потоком — Листопадовою національно-демократичною революцією в Галичині 1918. Вона стала результатом розпаду Австро-Угор. імперії після поразки Четверного союзу. Ця обставина вивела У.р. за територіальні межі колиш. Рос. імперії та дискурс Рос. революції 1917—18.

У рад., сучасній рос., а почасти й зарубіжній літературі поняття «революція» і «громадянська війна» розглядаються у тісному взаємозв’язку. Очевидно, щодо рос. істор. тла такий підхід має підстави. Новітня вітчизн. історіографія фактично відмовилася від використання терміна «громадянська війна» в контексті подій У.р. Вмотивовується це тим, що в Україні не було масштабної внутр. війни на ідеологічному ґрунті. УНР доводилося вести оборонні чи наступальні воєнні дії на власній території проти збройної експансії армій неукр. походження. Участь на їхньому боці етнічних укр. елементів не дає підстав для кваліфікації цих війн як громадянських. Лише певні прояви громадян. війни можна спостерігати в сел. збройних виступах проти гетьман. режиму. Однак і тут цим виступам протистояли, крім внутрішніх, і чужоземні окупаційні сили. З огляду на масовість і суперечливість махновського руху можна говорити про сел. антивладну війну.

Поразка нац. державотворення у період революції має кілька пояснень зовн. і внутр. характеру. Головною серед них треба визнати недостатню підготовленість тодішньої нації до повнокровного держ. життя. Укр. еліта, представлена переважно інтелігенцією, виявилася малочисельною, а маси — неконсолідованими, з невисоким рівнем нац. свідомості. Ця обставина сприяла переміщенню революц. пріоритетів з нац. завдань на соціальні.

Спочатку, коли внаслідок падіння самодержавства створилися сприятливі умови для легального активного громад. життя, а держ. органи ще зберігали контроль над ситуацією на місцях, соціальний компонент був приглушений і лише посилював укр. нац. рух. Однак у міру того, як моральний авторитет і сила влади на території Росії та України почали занепадати, політ. настрої та поведінка мас радикалізувалися, і значення національного щодалі більше поступалося перед соціальним.

За режиму гетьмана П.Скоропадського, який намагався збудувати Укр. д‑ву на засадах консерватизму, поновивши право поміщиків на землю, а одночасно і часткову дію дореволюц. законодавства, соціальний радикалізм селянства ввійшов у конфлікт із державно-нац. потребами. Селяни відмовились підтримувати ту д‑ву, яка відбирала в них землю і хліб. Укр. ідея виявилася сильно здискредитованою в очах села, яке восени 1918 розгорнуло масовий повстанський рух проти гетьман. д‑ви і знищило її. Директорія, що прийшла до влади на хвилі боротьби з гетьман. режимом (див. Протигетьманське повстання 1918) і проголосила відновлення УНР, так і не спромоглася знайти переконливі в очах селянства аргументи для актуалізації нац. ідеї. Тривалий час Директорія не могла озвучити ідейно-політ. платформу своєї діяльності. Зробила це лише наприкінці грудня 1918, між членами Директорії не було узгоджених дій, її голова В.Винниченко прямо на ходу, протягом кількох тижнів міняв свої погляди. Влада, оперта на дискусії та вагання, не могла ні викликати масову підтримку всередині країни, ні отримати зовн. визнання.

Ця обставина спричинила гостру і затяжну кризу нац. революції. Не вдалося її подолати і проголошенням соборності укр. земель 22 січня 1919 (див. Акт злуки 1919). Об’єднання східної і західної частин України залишилося по суті лише урочистим, але декларативним актом, який утратив чинність наприкінці 1919, проте зберігся в істор. пам’яті нації як один із символів її консолідованості.

Ні організаційно, ні ідейно урядам УНР не вдалося використати соціальні фактори укр. руху, передусім повстанство, яке переважно виявляло себе в локальних, стихійних чи слабо організованих формах. Не увінчалися успіхом і спроби спертися у побудові д‑ви на зовн. сили.

Найтривалішою з них була нім. та австро-угор. військ. присутність в Україні 1918. На певний час цим військам вдалося стабілізувати ситуацію, і не виключено, що в такий спосіб можна було би сподіватись на певну укр. державотворчу перспективу. Однак програна Четверним союзом війна, революції в Німеччині та Австро-Угорщині надто швидко підірвали цей проект. Ще швидше зазнала поразки спроба польсько-укр. союзу 1920, а досягти підтримки країн Антанти укр. політикам не вдалося.

Несприятлива зовнішньополіт. ситуація практично робила укр. державницький табір безсилим у протистоянні з лівим радикалізмом, уособленням якого став більшовизм, який діяв не лише збройно, а й ідейно, активно використовуючи гасла соціальної та всесвітньої революції.

Гострий вияв соціальних антагонізмів уносив додаткове напруження в укр. політ. середовище, призводив до поділу політ. партій, ліві частини яких перехоплювали більшовицькі гасла «радянської влади», створювали ґрунт для націонал-комунізму, що поряд із воєнною агресією зрештою забезпечило кінцевий успіх більшовизму: 1920 Україна була остаточно окупована і перетворена на Укр. Соціаліст. Рад. Республіку.

Укр. селянство протягом 1919—21 чинило дружний збройний опір комуніст. практиці більшовиків. Сел. повстанський рух став складовою У.р. і її визначальною особливістю, в цьому сенсі він, на думку зх. історіографії (А.Граціозі), має певну парадигматичну цінність. Перебіг революції, тісно поєднаний з українсько-більшовицькою війною, дає також певні парадигматичні підказки до виявлення природи більшовицького режиму, який, прикриваючись ідеями комунізму, нав’язуючи їх силоміць («воєнний комунізм», «червоний терор»), фактично здійснив окупацію України. Завершальний період революції 1920—21 до запровадження в Україні нової екон. політики (осінь 1921) був позначений розпалюванням класової боротьби, створенням комітетів незаможних селян, «червоним терором», використанням армії для придушення антибільшовицького опору, чистками в КП(б)У та першою хвилею голоду, який охопив Україну 1921—22.

Підсумкова оцінка У.р. не може бути однозначною. Якщо укр. державність упродовж революції не змогла себе ствердити, то це ще не дає підстав вести мову про повну поразку, а тим більше катастрофу. Революція справила потужний мобілізаційний вплив на укр. нац. сили, сприяла консолідації нації, зростанню її етнічної і політ. самосвідомості. Вона остаточно ліквідувала той ганебний статус, який мали українці у царській Росії, і змусила більшовиків піти на значні поступки українцям, забезпечивши їм певні пільги в культурно-нац. розвитку та проголошення УСРР, а згодом і союзної д‑ви.

Проте ці поступки, як і відмова від «воєнного комунізму» на користь непу, означали лише десятилітню паузу, яка стала прологом до гігантського тоталітарного експерименту з мільйонними людськими жертвами, деформованим світоглядом, мораллю та правосвідомістю, колективізацією та Голодомором 1932—33, в який був утягнутий укр. народ. Тісний причинно-наслідковий зв’язок Голодомору 1932—1933 років в УСРР, масового знищення укр. інтелігенції  з Укр. революцією 1917—21 дає підстави (А.Граціозі) розглядати ці явища в заг. контексті як єдине ціле.

Дж.: Симон Петлюра: Статті, листи, документи, т. 1—3. Нью-Йорк—К., 1956—99; Україна і Польща в документах: 1918—1922, ч. 1—2. Нью-Йорк—Париж—Сідней—Торонто, 1983; Українська революція: документи. 1919—1921. Нью-Йорк, 1984; Українська Центральна Рада: документи і матеріали, т. 1—2. К., 1996—97; Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923: документи і матеріали. Івано-Франківськ, 2001—05; Український національно-визвольний рух: березень—листопад 1917 р.: документи і матеріали. К., 2002; Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки 1918—1920: документи і матеріали, т. 1—2. К., 2006; Український парламентаризм на еміграції: Державний центр УНР: документи і матеріали: 1920—1992. К., 2012; Вирок Українській революції: «Справа ЦК УПСР»: науково-документальне видання. К., 2013; Гетман П.П. Скоропадский: Украина на переломе. 1918 год. Сборник документов. М., 2014; Єфремов С. Публіцистика революційної доби (1917—1920 рр.), т. 1—2. К., 2014; Українська Держава (квітень—грудень 1918 року): документи і матеріали, т. 1—2. К., 2015.

Літ.: The Ukraine. 1917—1921: A Study in Revolution. Cambridge, 1977; Українська революція. 1917 — початок 1918 pp.: проблеми, пошуки, узагальнення. Запоріжжя, 1998; Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання: 1917—1921 рр. К., 1999; Солдатенко В.Ф. Українська революція: історичний нарис. К., 1999; Українська революція і державність (1917—1920 pp.): науково- бібліографічне видання. К., 2001; Литвин В. Україна: доба війн і революцій (1914—1920). К., 2003; Проблеми вивчення історії Української революції, вип. 1—11. К., 2003—17; Турченко Г.Ф. Південна Україна на зламі епох (1914—1922 рр.). Запоріжжя, 2005; Попович М. Червоне століття. К., 2007; Die Ukraine zwischen Selbstbestimmung und Fremdherrschaft 1917—1922. Graz, 2011 (перевид. — К., 2015); Нариси історії Української революції 1917—1921 років, кн. 1—2. К., 2011—12; Пиріг Р.Я. Українська гетьманська держава 1918 року: історичні нариси. К., 2011; Влада і суспільство в Україні: Історичний контекст. К., 2013; Кульчицький С. Червоний виклик, кн. 1. К., 2013.

В.Ф. Верстюк.

Національна академія наук України, Владислав Верстюк

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux