• A-
    A+
  • Людям із порушенням зору
  • Українською
  • English
  • Bahasa Indonesia
#Незламні: проєкт МЗС на підтримку бранців Кремля. Лист Руслана Сулейманова
Опубліковано 10 липня 2021 року о 10:10

Окупація Криму Росією кардинально змінила життя Руслана Сулейманова. Фізик за освітою, програміст в IT-фірмі перекваліфікувався у громадянського журналіста, аби доносити світові правду про репресії на півострові. Діяльність Руслана не могла залишитися поза увагою окупантів, і у березні 2019 року його разом із іншими активістами заарештували за сфабрикованими звинуваченнями у тероризмі. Влітку минулого року Руслана спіткала ще одна біда – загинув його трирічний син Муса. Окупанти не дали йому можливості поховати дитину і відвідати могилу.

Про це, а також про мотивацію до активізму, репресії на півострові та паралелі з 1944 роком читайте у повному тексті листа Руслана.

"Я, Сулейманов Руслан Серверович, народився 21 квітня 1983 року у депортації в Узбецькій РСР у місті Коканд. Там пішов у перший клас середньої освітньої школи №2. Після закінчення четвертого класу у 1993 році з усією родиною переїхав у Білогірський район Криму, село Сінне (Танагельді), де пішов у п'ятий клас Муромської школи.

У ці роки життя у селах було матеріально скрутним. Розуміючи тяготи моїх батьків, я поставив собі за мету вчитися. Після закінчення школи у 2000 році із золотою медаллю і з огляду на свою захопленість точними науками того ж року вступив до Таврійського національного університету імені Вернадського на факультет фізики. Наприкінці другого курсу за власною ініціативою закріпився у лабораторії фізики магнітних явищ, в якій у подальшому спеціалізувався. Робота над курсовою і дипломною проходила у біотехнічному центрі при університеті, де працював над проблематикою фізичних вимірювань у біологічно активних середовищах.

З третього курсу паралельно з навчанням офіційно працював у Таврійському екологічному інституті на посаді лаборанта фізики у екологів. У 2004 році одружився, а у 2006 народився син Алі. На жаль, пізніше шлюб був розірваний. У 2005 році закінчив університет із середнім балом 4.75, отримавши диплом спеціаліста. Наприкінці навчання в університеті я разом зі своїми друзями Ремзі і Османом, які як і я проходять за кримінальною справою, домоглися отримання ділянок у селі Строгановці Сімферопольського району, де стали ще й сусідами. Разом із рідним братом Ескендером (теж проходить за кримінальною справою) будували будинок.

У 2009 році я одружився на своїй нинішній дружині, від якої у мене троє дітей: син Мухаммад 2009 року народження, донька Асіят 2014 року народження, син Муса 2017 року народження. На жаль, останнього сина я втратив, перебуваючи у СІЗО, так і не доторкнувшись до нього з тих пір, як мене забрали. Мені не дали можливість поховати його і відвідати могилу перед депортацією, в якій я зараз перебуваю.

Після закінчення університету пробував себе у різних робітничих спеціальностях, щоб забезпечити гідним заробітком свою сім'ю. У 2010 році влаштувався на фірму, яка виробляє програми для мобільних пристроїв. Там я працював на посаді левел-дизайнера (програміста). Але після подій 2014 року фірма через погрози санкцій, як і всі IT-фірми, згорнула свою роботу, через що я вимушено залишився без роботи. Далі залишалося стати самозайнятою особою, оскільки нова економічна і політична ситуації на півострові багато варіантів не залишили. Також підробляв репетитором по фізиці, готував учнів для здачі іспитів.

Почалися репресії з політичних мотивів. Це не могло залишити мене байдужим. Моє виховання і совість не дозволили бути байдужим до проблем, які спіткали мій народ.

Почалося неспокійне життя. Мною рухала необхідність бути присутнім на місцях обшуків і надавати цьому розголосу – єдиний спосіб захисту від беззаконня. За час активізму я був двічі притягнений за адміністративними статями: перший раз – за мою присутність на місці обшуку, другий – за одиночний пікет. У результаті, я став фігурантом справи Сімферопольської 25-ки, і з 27 березня 2019 року утримуюсь у СІЗО.

Ми – народ, який сповідує Іслам, і наша культура тісно пов'язана з ним. Тероризм і екстремізм – чужі для нас поняття. Мій народ – творець, тому ці помилкові ярлики аж ніяк не ліпляться до нього. Це дуже добре знають ті, хто переслідує нас, і у цьому переконані оточуючі, тому що наш спосіб життя відкритий і очевидний. Те, що відбувається сьогодні – не нове в історії мого народу. Подібне відбувалося у 1944 році, коли точно так само навішувалися ярлики – тільки «зрадників», коли цілий народ піддали нелюдській депортації. Ще не встигли облаштуватися після повернення до Криму, як знову: переслідування, тиск, репресії. Ми не знаємо спокою. Я правнук і внук депортованих, син народжених у депортації, сам народився у депортації, і сьогодні знову у депортації. Як це не парадоксально звучить, але така реальність.

Я дуже сподіваюся, що незабаром ці репресії припиняться, до батьків повернуться їхні сини, до дітей їхні батьки, до подружжя їхні чоловіки. Я вірю, що настане той день, коли мій народ знову здобуде спокій на своїй рідній землі, безпечно сповідуючи свою релігію, зберігаючи свою культуру, і подарить світову великих вчених на благо людства. Я вірю, справедливість обов'язково переможе".

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux